У затишному залі харківської бібліотеки імені Короленка тихо. Лише шелестять сторінки книг та час від часу чути приглушені розмови відвідувачів. Марія Петренко, бібліотекарка з 20-річним стажем, розкладає нові надходження українських видань.
“Знаєте, за останні два роки попит на українську літературу зріс втричі. Люди приходять і просять саме українське — від класики до сучасних авторів. Це не просто мода, це потреба”, — розповідає вона, дбайливо погладжуючи обкладинку нового роману Сергія Жадана.
Повномасштабне вторгнення Росії змінило ставлення багатьох харків’ян до української книги та мови. Те, що раніше здавалося питанням особистого вибору, стало питанням національної безпеки та ідентичності.
Фронт культурного спротиву
“Моя родина завжди була російськомовною. Я виросла на Пушкіні та Толстому. Але після початку повномасштабної війни щось клацнуло всередині. Почала читати українською, спочатку було незвично, а тепер не можу зупинитися”, — ділиться Олена Ковальчук, викладачка Харківського політехнічного інституту.
У книгарні “Є” на Сумській вже другий місяць поспіль бестселером залишається “Інтернат” Жадана. За ним іде “Доця” Тамари Горіха Зерня та “Юпак” Софії Андрухович. Власниця книгарні Ірина Сергієнко підтверджує: попит на українську літературу зростає невпинно.
“Люди шукають відповіді в книгах. Вони хочуть розуміти, хто ми такі і чому за це доводиться платити таку високу ціну. Книга стала не просто розвагою чи способом відволіктися, а інструментом самоідентифікації“, — пояснює вона.
Харківські автори на передовій літературного фронту
Харків завжди був містом літератури, але зараз тутешні автори відчувають особливу відповідальність. Письменник Володимир Рафєєнко, який переїхав до Харкова з Донецька у 2014 році, говорить про трансформацію свого письма.
“Я писав російською, але після 2014 року перейшов на українську. Це був складний, але необхідний процес. Зараз розумію, що мова — це не просто засіб комунікації, а територія свободи. Кожне українське слово — це спротив”, — ділиться він під час презентації своєї нової книги в “Книгарні Є”.
Молода поетеса Аліна Гриневич, чиї вірші стали вірусними в соціальних мережах, вважає літературу формою терапії: “Коли пишу українською, відчуваю зв’язок з усіма поколіннями, які боролися за нашу мову. Це дає силу і впевненість, що ми вистоїмо”.
Книги як зброя
Директор Харківського літературного музею Тетяна Пилипчук впевнена, що культурний фронт не менш важливий за військовий: “Росія атакує не тільки наші міста, а й нашу ідентичність. Тому кожна прочитана українська книга — це куля у ворога”.
Музей, попри всі труднощі, продовжує працювати. Тут регулярно проводять літературні вечори, презентації книг та читання для дітей. “Особливо важливо прищеплювати любов до української літератури найменшим. Вони мають розуміти, що наша культура багата і самодостатня“, — каже Пилипчук.
Видавничий бум у часи випробувань
Попри економічні труднощі та логістичні проблеми, українські видавництва продовжують роботу. Харківське видавництво “Фоліо” адаптувалося до нових реалій.
“Ми переформатували роботу після перших місяців війни. Зараз видаємо більше книг про українську історію, ідентичність, а також перекладну літературу. Попит є, і це надихає”, — розповідає редактор видавництва Олексій Чупа.
За його словами, найбільшим попитом користуються книги про українську історію та культуру, а також художні твори, що осмислюють війну. “Людям потрібні як фактичні знання, так і емоційне переживання того, що відбувається”, — додає він.
Майбутнє української книги
Письменниця Вікторія Амеліна, яка часто приїздить до Харкова з літературними зустрічами, переконана: “Після перемоги українська література переживе небачений розквіт. Те, що ми зараз відчуваємо і переживаємо, трансформується у потужні тексти. І світ їх почує”.
Харків’яни зізнаються, що читання українською стало для багатьох частиною щоденного спротиву. “Раніше я соромився говорити українською, бо виріс у російськомовному середовищі. Тепер читаю вголос дітям українські книжки щовечора. Це мій особистий внесок у перемогу”, — каже Сергій Лисенко, інженер і батько двох дітей.
Культурна деколонізація
Професор Харківського національного університету Максим Коваленко вважає, що зараз відбувається процес культурної деколонізації: “Ми нарешті звільняємося від нав’язаного комплексу меншовартості. Українська книга — це не ‘молодший брат’ російської літератури, а самостійне, потужне явище зі своєю історією та традиціями”.
За його словами, сьогоднішній інтерес до української книги — це не тимчасове явище, а стійка тенденція, яка змінить культурний ландшафт країни.
“Війна страшна, але вона змушує нас повертатися до свого коріння, шукати опору в культурі та ідентичності. І книга в цьому процесі відіграє ключову роль”, — підсумовує Марія Петренко, продовжуючи розставляти на полицях нові надходження української літератури в бібліотеці, де ще ніколи не було такої черги за книжками.
