Вшанування пам’яті загиблих у російському полоні
Сьогодні Україна вперше на національному рівні вшановує пам’ять загиблих у російському полоні. Наше місто, як і вся країна, приєдналося до жалобних заходів. Для харків’ян, які живуть у прифронтовому місті, ця дата має особливе значення – кожен з нас знає про долю військовополонених не з чуток.
Біля меморіалу Захисникам України на майдані Конституції в Харкові люди почали збиратися ще зранку. Принесли квіти, свічки, фотографії рідних та близьких, які не повернулися з полону. Олена Петренко, мати 24-річного Максима, який потрапив у полон під Маріуполем і загинув, не стримує сліз.
“Я досі чекаю на нього. Кожен дзвінок у двері – і здається, що це він. Останнє, що я отримала – повідомлення, що мій син помер у полоні. Без подробиць, без можливості побачити тіло, попрощатися по-людськи”, – ділиться жінка.
Офіційні дані та свідчення
За офіційними даними, які озвучив представник Харківської військової адміністрації Сергій Мельник, з початку повномасштабного вторгнення понад 2,5 тисячі українців загинули в російському полоні. Це дані, які вдалося підтвердити офіційно, хоча реальні цифри можуть бути значно більшими.
“Ми повинні пам’ятати кожного, хто віддав життя за нашу свободу. Не лише тих, хто загинув на полі бою, але й тих, хто помер від тортур, нелюдських умов утримання та відсутності медичної допомоги в полоні”, – наголосив Мельник під час церемонії.
Колишній військовополонений Артем Павленко, якого вдалося обміняти минулого року, розповів мені про жахіття російської неволі. Його слова змушують здригатися.
“Нас тримали в підвалі, де було так тісно, що спали по черзі. Декілька разів на день виводили на “співбесіди” – так вони називали катування. Тих, хто захворів, просто залишали помирати. Я бачив, як помирали мої побратими, і нічим не міг допомогти. Це найстрашніше – відчуття повної безпорадності”, – розповідає Артем.
Акція “Незламні”
Особливо зворушливою частиною церемонії стала акція “Незламні”, організована волонтерами харківського об’єднання “Повернись живим”. На площі розмістили понад сотню пар військового взуття, що символізують тих, хто вже ніколи не повернеться додому.
Поруч з меморіалом – інформаційні стенди з історіями полонених. Фотографії, листи, особисті речі. За кожним експонатом – доля людини, життя якої обірвалося в неволі.
Психологічний аспект втрати
Ярослава Ковальчук, психологиня, яка працює з родинами загиблих у полоні, зазначає, що для близьких це особливо важкий вид втрати.
“Коли людина гине на полі бою, родина хоча б має змогу попрощатися, провести в останню путь. У випадку смерті в полоні часто немає навіть тіла, немає могили, куди можна прийти. Це незавершене горе, яке тягнеться роками. Тому такі дні пам’яті надзвичайно важливі – вони дають можливість публічно вшанувати загиблих, створити символічне місце пам’яті”, – пояснює фахівчиня.
Виставка у Харківському університеті
У Харківському національному університеті імені Каразіна сьогодні відкрили виставку “Полон: свідчення виживання”. Студенти та викладачі університету зібрали спогади, листи та малюнки колишніх полонених.
“Це наш обов’язок – зберегти пам’ять про ці злочини. Не для помсти, а для справедливості та уроків на майбутнє”, – говорить Марина Воронцова, кураторка виставки.
Ініціатива вшанування
Вшанування загиблих у полоні відбувається в Україні вперше на національному рівні, проте активісти та родичі полонених домагалися цього вже давно. Харків’янка Світлана Бондаренко, яка очолює місцеву організацію родин полонених, розповідає, що спочатку це була ініціатива знизу.
“Ми збиралися невеликими групами, запалювали свічки, підтримували одне одного. Але про наших рідних має знати вся країна, весь світ. Це не просто число – 2,5 тисячі. Це люди з іменами, з мріями, з родинами, які їх люблять і чекають. Навіть якщо чекати вже нікого”, – каже жінка.
Хвилина мовчання та панахида
О 12:00, як і по всій Україні, у Харкові пролунала хвилина мовчання. Люди завмерли, схиливши голови. Хтось беззвучно плакав, хтось міцно стискав у руках фотографії.
Після офіційної частини почалася панахида. Священники різних конфесій молилися за упокій душ загиблих. Представники мусульманської громади Харкова також долучилися до вшанування пам’яті.
Пам’ять про полонених
Ця дата має нагадувати нам не лише про загиблих, але й про тих, хто досі перебуває в полоні. За різними оцінками, Росія утримує від 8 до 10 тисяч українських військових та цивільних. Їхня доля залишається невідомою, а умови утримання порушують усі міжнародні конвенції.
“Ми не маємо права забувати про них. Кожен обмін полоненими – це маленька перемога, повернення наших людей додому. Але тисячі все ще чекають на порятунок”, – наголосив під час свого виступу представник Харківської міської ради.
День пам’яті загиблих у полоні – це не просто дата в календарі. Це нагадування про те, що війна має багато невидимих жертв, про яких ми часто забуваємо. Це заклик до міжнародної спільноти не заплющувати очі на порушення прав людини та військові злочини.
Для нас, харків’ян, як мешканців прифронтового міста, це ще й день особливої солідарності. В умовах постійних обстрілів та загроз ми як ніхто інший розуміємо ціну свободи і гіркоту втрат. Але саме такі дні пам’яті об’єднують нас, допомагають відчути, що ми не самотні у своєму горі.
Пам’ятаймо про тих, хто віддав найдорожче – своє життя – за нашу свободу. І не забуваймо про тих, хто все ще чекає на повернення додому.
