Як кажуть харків’яни, «мова — то серце народу». Останнім часом у нашому місті все частіше можна почути, як іноземці спілкуються українською. Журналісти Kharkivnews.today поспілкувалися з трьома іноземцями, які вирішили вивчити нашу мову. Їхні історії — про мовні виклики, культурні відкриття та особисті почуття.
Історії іноземців
Марк з Канади
«Коли я вперше почув українську, вона здалася мені музикою», — розповідає Марк Джонсон, 32-річний програміст із Канади, який переїхав до Харкова три роки тому. Високий чоловік із русявим волоссям сидить у кав’ярні на Сумській і майже без акценту розповідає, як закохався в українську культуру ще до переїзду.
«Спочатку я почав вивчати мову через роботу, але потім це переросло в щось більше. Коли розмовляєш з людиною її рідною мовою, бачиш, як вона розкривається, стає щирішою», — ділиться Марк.
Він досі пам’ятає свій перший діалог українською в харківській маршрутці. «Я спитав у водія, чи доїде маршрутка до площі Свободи. Він не лише відповів, а й розповів цілу історію про те, як змінювалося місто за останні роки. Я зрозумів лише половину, але відчув себе частиною цього міста».
Акіра з Японії
Інший наш співрозмовник — Акіра Танака, викладач японської в одному з харківських університетів. Чоловік із ввічливою посмішкою та ідеальною вимовою розповідає, що вивчення української стало для нього справжнім викликом.
«У японській мові немає наголосів, як в українській. Для мене було дуже складно розрізняти “зáмок” і “замóк”. Мої студенти часто сміються, коли я помиляюся, але це дружній сміх», — пояснює Акіра.
За його словами, найбільше труднощів викликав граматичний рід і відмінки. «В японській цього немає. Коли я вперше побачив, як українське слово може змінюватися шістьма різними способами, мені здалося, що я ніколи цього не вивчу», — сміється викладач.
Анна з Польщі
Анна Ковальчик із Польщі має іншу історію. Молода жінка з каштановим волоссям і виразними зеленими очима переїхала до Харкова через кохання. Її чоловік — харків’янин, з яким вона познайомилася під час туристичної поїздки до України.
«Польська та українська — споріднені мови, але це часом створює додаткові труднощі. Є слова, які звучать однаково, але означають зовсім різне. Наприклад, польське słowo “uroda” означає “краса”, а не “врода” у значенні “врожай”», — розповідає Анна.
Вона працює віддалено на польську компанію, але активно інтегрується в харківське життя. «Найкращий спосіб вивчити мову — це спілкуватися з людьми. Я ходжу на місцевий ринок і навмисно заводжу розмови з продавцями. Вони дуже терплячі й часто підказують правильні слова», — ділиться жінка.
Думка експертів
Харківські філологи підтверджують: інтерес до української мови серед іноземців зростає. «Раніше до нас приходили переважно слов’яни, для яких вивчення української було відносно простим. Тепер маємо студентів з усього світу», — розповідає Олена Петренко, викладачка кафедри української мови Харківського національного університету.
За її спостереженнями, найскладніше іноземцям даються відмінки та дієслівні форми. «Але всі відзначають мелодійність української. Це мова, яка має особливу музику, і іноземці це відчувають», — додає викладачка.
Культурологиня Тетяна Шевченко вважає, що бажання вивчати українську часто пов’язане з глибшим інтересом до нашої культури. «Мова — це не просто засіб комунікації, це спосіб мислення, спосіб бачення світу. Коли іноземець опановує українську, він починає розуміти наш гумор, наші метафори, наш погляд на життя», — пояснює експертка.
Особливості української мови очима іноземців
А що найбільше подобається в українській мові нашим героям? Марк закоханий у зменшувально-пестливі форми: «Ця можливість з будь-якого слова зробити щось тепле й ласкаве — неймовірна. “Сонечко”, “матусенька”, “дівчинонька” — це особлива риса української».
Акіра відзначає образність: «Українські прислів’я та приказки — це цілий світ. “Моя хата скраю” чи “не всі дома” — я можу годинами розбирати їх значення зі своїми студентами».
Анна ж захоплюється звучанням: «Коли чую українську поезію, відчуваю, як мурашки біжать шкірою. Це дуже чуттєва мова».
Мовознавець Сергій Коваленко зауважує, що саме через вивчення мови іноземці найкраще пізнають нашу культуру: «Мова відображає менталітет. Те, що в українській так багато емоційно забарвлених слів, говорить про нашу чутливість та емоційність як нації».
Висновки
Цікаво, що всі наші співрозмовники відзначають одну річ: харків’яни надзвичайно вдячні іноземцям, які намагаються говорити українською. «Навіть якщо я роблю помилки, люди цінують мої зусилля. Це дуже мотивує продовжувати вивчення», — говорить Марк.
Історії цих людей нагадують нам, що мова — це міст між культурами. І коли іноземці вивчають українську, вони будують такі мости між Харковом та всім світом. А ми, харків’яни, можемо пишатися тим, що наша мова звучить новими голосами і відкриває нові серця.
