Харківські скелелази тренуються на зруйнованих стінах, а збірна України виборює нагороди на міжнародних змаганнях. Як розвивається спорт, який став олімпійським лише нещодавно, і чому наші спортсмени досягають успіхів без належних умов? Розбираємося в ситуації зі скелелазінням в Україні.
“Коли бачиш, як діти чіпляються за зачіпки на напівзруйнованій стіні в Харкові, розумієш справжню силу українського характеру”, — розповідає Олена Мірошниченко, тренер харківської секції скелелазіння.
Вже третій рік поспіль українські скелелази тренуються в екстремальних умовах. Пошкоджені спортивні комплекси, відсутність обладнання та постійні повітряні тривоги — буденність для спортсменів, які попри все продовжують підкорювати нові висоти.
Несподівані успіхи на міжнародній арені
У березні 2024 року українка Ірина Ковтун здобула срібну медаль на етапі Кубка світу зі скелелазіння в дисципліні боулдеринг у Солт-Лейк-Сіті. Ця перемога стала справжньою сенсацією, адже наша спортсменка готувалася в умовах, далеких від ідеальних.
“Ми тренуємося на застарілому обладнанні, часто без електрики, а іноді й у підвалах під час тривог. Але бажання перемагати сильніше за будь-які перешкоди”, — ділиться Ірина.
За словами Сергія Топішка, президента Федерації альпінізму і скелелазіння України, вітчизняні спортсмени показують результати, які дивують європейську спільноту: “Нас постійно запитують, як можна досягати таких висот без належної інфраструктури. Відповідь проста — характер і талант наших спортсменів”.
Історія скелелазіння в Україні: від СРСР до сьогодення
Українська школа скелелазіння має давні традиції. Ще за радянських часів Крим був Меккою для скелелазів усього Союзу. Скелі Сімеїзу, Нікіти та Фороса пам’ятають тренування легендарних спортсменів.
Після розпаду СРСР українське скелелазіння пережило складний період, але зберегло основу. У 2000-х роках почали з’являтися перші сучасні скеледроми в Києві, Харкові, Одесі та Львові.
“Я починав лазити ще в 90-х на саморобних стінках, які ми майстрували з того, що було під рукою”, — згадує Михайло Шевченко, ветеран українського скелелазіння. “Сьогодні умови кращі, але все одно далекі від європейських стандартів”.
Скелелазіння як олімпійський вид спорту
Важливим поштовхом для розвитку стало включення скелелазіння до програми Олімпійських ігор у Токіо-2020. В Україні це викликало підвищений інтерес до спорту, але інфраструктура залишилася майже незмінною.
“Після оголошення про олімпійський статус ми очікували більшої підтримки від держави, але значних змін не відбулося”, — пояснює Олександр Зайцев, тренер національної збірної. “Ми продовжуємо працювати з тим, що маємо”.
За його словами, в Україні бракує сучасних скеледромів, які відповідають міжнародним стандартам. Більшість існуючих об’єктів побудовані ентузіастами або приватними інвесторами.
Харківська школа скелелазіння: тренування в умовах війни
Харків завжди був одним із центрів розвитку скелелазіння в Україні. До повномасштабного вторгнення тут функціонувало кілька скеледромів, які приймали змагання національного рівня.
“Наш основний скеледром у спорткомплексі ‘Вертикаль’ постраждав від обстрілів, але ми не припинили тренування”, — розповідає Віктор Рибалко, керівник харківської школи скелелазіння. “Діти й дорослі продовжують займатися на тих конструкціях, які вдалося зберегти”.
За його словами, зараз тренування проходять переважно в пристосованих приміщеннях, часто з дотриманням правил безпеки під час повітряних тривог.
“Коли лунає сирена, ми швидко спускаємось і йдемо в укриття. Потім повертаємось і продовжуємо. Це наша нова реальність”, — додає Віктор.
Де тренуються українські скелелази
В Україні наразі функціонує близько 20 критих скеледромів різного рівня, більшість із яких розташовані в Києві та великих обласних центрах.
“У нас є кілька непоганих об’єктів, але жоден не відповідає повністю міжнародним стандартам для проведення змагань найвищого рівня”, — пояснює Марина Петренко, суддя міжнародної категорії.
Найкращі умови для тренувань, за словами експертів, мають спортсмени в Києві, де працюють приватні скеледроми “Баста” та “К2”. У Львові популярний скеледром “Бункер”, а в Одесі — “Мультипітч”.
“Харків’яни зараз тренуються переважно на скеледромі ‘Екстрим’, який частково вдалося відновити після пошкоджень”, — додає Віктор Рибалко.
Перспективи розвитку скелелазіння в Україні
Попри всі труднощі, експерти відзначають зростання інтересу до скелелазіння серед українців, особливо молоді.
“Цей спорт розвиває не лише фізично, а й ментально. Він учить долати страх, приймати швидкі рішення, розраховувати сили”, — пояснює психолог спортивного профілю Наталія Вишневська. “Для сучасних українців це особливо актуально”.
За словами Сергія Топішка, після війни федерація планує масштабну програму відновлення та розбудови інфраструктури: “Ми вже ведемо переговори з міжнародними партнерами щодо допомоги у створенні сучасних тренувальних центрів у різних регіонах України”.
Експерти прогнозують, що скелелазіння може стати одним із найперспективніших видів спорту в Україні після війни, враховуючи його доступність та привабливість для молоді.
“Якщо ми зараз, без належних умов, показуємо такі результати, уявіть, чого досягнуть наші спортсмени з сучасним обладнанням”, — підсумовує Олександр Зайцев.
А поки українські скелелази продовжують доводити, що справжня сила духу здатна подолати будь-які перешкоди — навіть гравітацію.
