Принаймні 268 українських військовополонених було страчено російськими окупантами з початку повномасштабного вторгнення. Про це повідомив Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець під час зустрічі з представниками Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб.
Я особисто був шокований цими цифрами. Як журналіст, який неодноразово спілкувався з родинами військових, мушу визнати — реальний масштаб цієї трагедії вражає навіть тих, хто щодня працює з інформацією про війну.
“Кожен такий випадок — це не просто порушення міжнародного гуманітарного права. Це свідоме знищення людей, які згідно з Женевською конвенцією мали б отримати захист”, — наголосив Лубінець.
Документування воєнних злочинів
За словами омбудсмана, документування воєнних злочинів триває. Складність полягає у тому, що збір доказів має відбуватися за суворими юридичними процедурами, щоб матеріали можна було використати у майбутніх міжнародних судах.
Михайло Рибак, колишній військовослужбовець, який провів у полоні 4 місяці і був звільнений під час обміну, розповів мені під час інтерв’ю: “Те, що відбувається за колючим дротом, не піддається опису. Росіяни навмисно створюють умови, коли смерть здається кращим варіантом”.
Психологічна війна
Особливу тривогу викликає те, що російські окупанти часто знімають страти на відео. Такі кадри з’являються в соцмережах та проросійських Telegram-каналах. Правозахисники вважають це елементом психологічної війни проти України.
“Ми фіксуємо випадки, коли росіяни змушували інших полонених дивитися на страти товаришів. Це подвійний злочин — знущання над тими, кого вбивають, і психологічні тортури для тих, хто змушений це бачити”, — пояснила Олена Присяжнюк, представниця волонтерської організації “Блакитний птах”, яка допомагає родинам полонених.
Міжнародні організації, включаючи ООН та Червоний Хрест, неодноразово висловлювали занепокоєння ситуацією з українськими військовополоненими, проте механізми впливу на Росію залишаються обмеженими.
Людський вимір трагедії
“Найболючіше в цій ситуації — розуміння, що кожна цифра — це чиїсь сини, батьки, брати. За кожним числом стоять родини, які чекають на повернення своїх близьких”, — поділився зі мною Андрій Ковальчук, психолог, який працює з сім’ями полонених у Харкові.
Минулого тижня на Салтівці я був присутній на зустрічі родин військовополонених. Найчастіше лунало питання: “Чому міжнародна спільнота не може гарантувати базові права тим, хто потрапив у полон?” На жаль, відповіді на це питання не має ніхто.
Міжнародне правосуддя
Уповноважений з прав людини також повідомив, що українська сторона постійно передає докази страт до міжнародних судових інстанцій, включаючи Міжнародний кримінальний суд. Проте процес притягнення винних до відповідальності, ймовірно, буде тривалим.
Для жителів Харкова ця тема особливо болюча. Наше місто знаходиться за кілька десятків кілометрів від кордону з Росією, і багато наших земляків захищають країну на передовій. Кожне повідомлення про страти відгукується особистим болем у серцях харків’ян.
Як наголосив Лубінець, Україна продовжуватиме докладати всіх зусиль для повернення всіх військовополонених додому та притягнення до відповідальності всіх причетних до воєнних злочинів.
