В ці холодні лютневі дні Україна знову переживає мить, від якої завмирає серце – повернення наших захисників з російського полону. 244 українські військові нарешті повернулися додому, до своїх рідних, до своєї землі. Серед звільнених – захисники Маріуполя, “Азовсталі”, бійці з Бахмутського напрямку та інших гарячих точок фронту.
Цей обмін став найбільшим з початку повномасштабного вторгнення. Наші воїни повернулися виснаженими, але нескореними. В їхніх очах – біль пережитого і радість від довгоочікуваної зустрічі з Батьківщиною.
Емоційні зустрічі з рідними
“Коли я вперше побачила сина після полону, не могла вимовити ні слова. Просто обійняла і плакала”, – розповідає Ірина, мати 28-річного Максима, який провів у полоні 11 місяців після оборони Маріуполя.
На контрольних пунктах звільнених бійців зустрічали медики, психологи та представники координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. Кожен з них отримав першу необхідну допомогу, теплий одяг та можливість зв’язатися з рідними.
“Перші години після звільнення – це суцільний вир емоцій. Хлопці не вірять, що це нарешті сталося. Хтось плаче, хтось сміється, хтось просто мовчки дивиться у вікно автобуса на українські прапори”, – ділиться спостереженнями Оксана Драмарецька, представниця координаційного штабу.
Випробування полону
Серед звільнених є бійці, які перебували в полоні з перших місяців повномасштабного вторгнення. Їм довелося пережити нелюдські умови утримання, допити та катування. Про це говорять стримано, але правда просочується крізь скупі фрази та погляди.
“Найважче було не знати, чи живі твої побратими, чи знають рідні, що ти в полоні. Невідомість убиває сильніше за голод“, – розповідає Сергій, боєць 36-ї бригади морської піхоти.
Омбудсмен Дмитро Лубінець підкреслив, що більшість звільнених потребують серйозної медичної та психологічної реабілітації. За його словами, українська сторона робить усе можливе, щоб забезпечити комплексну підтримку всім, хто повернувся з полону.
Робота з повернення полонених
У Міністерстві оборони зазначають, що робота з повернення всіх українців з російського полону залишається абсолютним пріоритетом. За приблизними підрахунками, в полоні все ще перебувають тисячі наших співгромадян – як військових, так і цивільних.
“Кожен звільнений – це маленька перемога в нашій великій боротьбі. Ми не зупинимося, доки останній українець не повернеться додому”, – наголосив представник координаційного штабу Петро Яценко.
Допомога харків’ян
Харків’яни активно долучаються до допомоги звільненим бійцям. Місцеві волонтери збирають необхідні речі, ліки та кошти для реабілітації. У міських лікарнях виділені спеціальні місця для надання медичної допомоги звільненим з полону.
“Наше місто знає, що таке війна і окупація. Тому харків’яни як ніхто розуміють, через що пройшли ці хлопці та дівчата”, – розповідає Марина Чернявська, координаторка волонтерської організації “Харків з тобою”.
Сила духу українців
Історії звільнених бійців – це свідчення нелюдської жорстокості окупантів, але водночас і приклад неймовірної сили духу українців. Попри все пережите, більшість з них говорять про бажання після реабілітації повернутися до лав Збройних Сил України.
“Я знаю, за що борюся. Я бачив окупанта зблизька і розумію, що маю захищати свою землю”, – каже Олександр, який потрапив у полон під час оборони Бахмута.
Родини звільнених військових кажуть, що чекатимуть стільки, скільки буде потрібно, щоб їхні близькі повністю відновилися. “Головне – він живий і вдома. Решту переживемо разом“, – говорить дружина одного з бійців.
Обмін полоненими – це не просто статистика. За кожною цифрою стоять людські долі, зламані війною, але не зламані духом. Кожне повернення – це нагадування про тих, хто ще залишається в полоні, і про нашу спільну відповідальність не забувати про них.
Україна чекає на всіх своїх героїв. І ця зустріч обов’язково відбудеться.
