У прифронтовому Запоріжжі, де повітряні тривоги та віддалені звуки обстрілів стали частиною повсякденного життя, відбувся літературний фестиваль, який зібрав сотні містян та гостей з усієї України. Подія, що пройшла минулими вихідними, стала не просто культурним заходом, а й символом незламності українського духу.
“Коли я почула перші вірші зі сцени, мене охопили емоції. Ми так давно не збиралися разом заради літератури,” – ділиться враженнями Олена Карпенко, місцева вчителька української мови та літератури. “Для моїх учнів це перший літературний фестиваль за час повномасштабної війни. Вони тут, слухають, взаємодіють – це те, чого росія прагне нас позбавити”.
Організація фестивалю в умовах війни
Фестиваль розгорнувся у кількох локаціях міста, перетворивши бомбосховища на читальні зали та публічні простори на майданчики для поетичних слемів. Організатори доклали максимум зусиль, щоб забезпечити безпеку учасників – кожна локація мала чіткий план евакуації та знаходилася поблизу укриття.
“Такі події як наш фестиваль зараз на вагу золота. Це не лише про книжки, а й про те, що ми все ще тут, ми творимо, ми живемо”, – розповідає Марина Гречко, одна з організаторок фестивалю. “Запоріжжя – це українське місто з потужною культурною ідентичністю, і жодні фейки окупантів про нібито ‘російську належність’ не змінять цього факту”.
Літературні новинки та місцеві автори
На фестивалі було представлено понад 30 нових видань українських авторів, багато з яких присвячені воєнному досвіду, історії Запорізького краю та осмисленню сучасних викликів. Особливу увагу привернули книги місцевих письменників, які продовжують творити попри складні умови.
“Я пишу в укритті під час тривог, часом при світлі ліхтарика, коли немає електрики. Але я не можу не писати – це мій спосіб боротьби”, – ділиться Сергій Тимченко, запорізький поет, чия збірка “Залізні дні” стала однією з найпопулярніших на фестивалі.
Дитяча програма
Дитяча програма фестивалю викликала особливе захоплення у маленьких відвідувачів. Восьмирічна Софійка не стримує емоцій: “Я вперше побачила справжню письменницю! Вона розповідала про свою книжку про хоробру дівчинку, як я. І я теж тепер хочу написати казку”.
Поезія під час повітряних тривог
Унікальною особливістю фестивалю стали імпровізовані поетичні читання в одному з підземних переходів міста. Під час повітряної тривоги, коли всі учасники змушені були спуститися в укриття, молоді поети влаштували спонтанний виступ, який запам’ятався багатьом як один із найсильніших моментів заходу.
“Це було щось неймовірне – слухати вірші про любов і надію, коли нагорі виють сирени. Мабуть, саме так і виглядає справжній спротив – коли ти продовжуєш творити всупереч усьому”, – згадує Павло Зінченко, відвідувач фестивалю.
Дискусії про майбутнє української культури
Фестиваль став і місцем дискусій про майбутнє української культури після перемоги. На одній із панелей письменники та культурні діячі обговорювали важливість збереження та розвитку української мови, особливо в регіонах, які росія безпідставно називає “своїми”.
“Запоріжжя завжди було і буде українським містом. Наша література, наша мова – це наша зброя. І сьогоднішній фестиваль це доводить”, – зазначив Василь Шевченко, літературознавець та модератор дискусії.
Участь військових
Особливістю цьогорічного фестивалю стала участь військових, які змогли приїхати до міста з передової. Для багатьох це була рідкісна можливість зануритись у світ літератури та на кілька годин відволіктись від реалій війни.
“Читання врятувало мене на передовій. Завжди маю при собі кишенькову книгу поезій Стуса“, – розповідає Максим, військовослужбовець ЗСУ. “Бачити, що культурне життя триває, що люди продовжують писати й читати – це додає сил боротися далі”.
Плани на майбутнє
Організатори вже анонсували плани щодо проведення наступних літературних подій, навіть у таких складних умовах. “Поки є читачі, є й фестиваль. А судячи з кількості відвідувачів, запоріжці голодні до культурних подій”, – підсумовує Марина Гречко.
Літературний фестиваль у Запоріжжі 2024 року став чимось більшим, ніж просто культурною подією. Він перетворився на справжній маніфест української ідентичності міста, яке, попри близькість до лінії фронту, продовжує жити, творити та розвивати свою культуру всупереч ворожим зазіханням.
